Впродовж багатьох століть Європа була ареною численних конфліктів, війн та розбрату. Якісь із цих застарілих сварок не вирішені й досі – та й навряд чи настане той час, коли вичерпаються всі можливі суперечки. Проте країни Європейського Союзу спромоглися закласти під свої стосунки міцний фундамент, складовими якого є спільна система цінностей, спільна ідентичність і, відповідно, спільні візії минулого й майбутнього.
Свідотцвом ефективності європейської політики пам’яті може слугувати Нобелівська премія миру, отримана Європейським Союзом 2012 року «за понад шістдесят років, присвячених розвитку миру та примирення, демократії і правам людини в Європі».
А шлях до цієї високої нагороди був непростим! Адже Європа – це свого роду «плавильний котел», де змішуються і взаємодіють різні релігії, ідеології, мови й культури. Кордони європейських держав, окреслені Вестфальським миром 1648 року, далеко не завжди відбивали етнічні, культурні та історичні реалії. Процеси індустріалізації дедалі поглиблювали економічну нерівність між сусідами. Колоніальна експансія породжувала протиріччя на глобальному рівні. Напруга, конфлікти, непорозуміння накопичувалися, допоки не вибухнули у ХХ столітті двома світовими війнами, що унесли у сукупності понад тридцять мільйонів життів.
Саме тоді, під гаслом «Ніколи знову», народи Європи об’єдналися, щоб навіки покласти край жахливим злочинам проти людяності. Вони сформулювали засади європейської політики пам’яті - рішуче засудили тоталітарні режими, що штовхнули Європу на межу катастрофи, виробили спільні принципи щодо ставлення до темних сторінок спільного минулого й розпочали відкритий діалог про причини, наслідки й винуватців трагедій. Так із джерела розбрату історичний конфлікт перетворився на запоруку об’єднання.
В Україні політика пам’яті тривалий час була заручницею персоналій окремих президентів, а отже, провадилася несистемно й ситуативно. На тлі відродження імперських реваншистських настроїв з боку російської федерації така безсистемність не могла не завершитися катастрофою. Послуговуючись одвічним, як світ, гаслом «Розділяй і володарюй», авторитарні політичні сили навмисно поглиблювали розкол в українському суспільстві через поляризацію візій минулого. І коли 2014 року російські війська підступно, без знаків розрізнення, входили в український Крим і на український Донбас, в арсеналі їхніх озброєнь були й імперські історичні міфи, і напівзабуті радянські ритуали, символи, персоналії тощо.
Російська агресія проти України згуртувала наше суспільство. Важливо, щоб ця згуртованість не виявилася ситуативною. Наш курс «Європейська політика пам’яті» демонструє на прикладі європейських країн, як ідея порозуміння та «примирення з минулим» стає запорукою об’єднання, комунікується різним цільовим аудиторіям на різних рівнях і за допомогою різних засобів: від «журналістики миру» до художніх творів. Він також допоможе вам знайти відповіді на запитання: